Згідно із заповітом Альфреда Нобеля премії присуджують видатним ученим світу за найважливіші відкриття у фізиці, хімії, фізіології та медицині, літературі. Пізніше до цих галузей додали економіку.

Серед лауреатів Нобелівської премії поки що немає українців (ані за національністю, ані за громадянством). Це зумовлено, з-поміж іншого, і тим, щоУкраїна як самостійна держава існує відносно мало — від 1991 року.

Водночас серед всесвітньо відомих нобелівських лауреатів є вчені, письменники, діячі культури, які народилися, зростали чи жили в Україні.

Лауреати

Народилися в Україні

На території сучасної України народилися шестеро майбутніх Нобелівських лауреатів. Петро Капиця народився в Петербурзі, але його батьки походили з України, при чому мати була українкою. Ісидор Рабі та Менахем Бегін народилися на українській етнічній території.

Nobel prize medal.svg

Ілля Ілліч Мечников (1845—1916) — мікробіолог, ембріолог, зоолог та імунолог. Народився у с. Іванівка-Панасівка Куп'янського повіту на Харківщині, нині с. Мечникове. 1908 року Іллі Мечникову разом із німецьким ученим Паулем Ерліхом було присуджено Нобелівську премію — «за праці з імунітету».

Nobel prize medal.svg

Ісидор Рабі (1898—1988) — американський вчений-фізик, що народився на Лемківщині, у місті Риманеві (тепер — Польща). Одержав Нобелівську премію 1944 року «за резонансний метод вимірювання магнітних властивостей атомних ядер» [3].

Nobel prize medal.svg

Зельман Абрахам Ваксман (1888–1973) — американський вчений, вихідець із с. Нова Прилука Липовецького повіту Київської губернії (теперВінницька область). Нобелівська премія 1952 року в галузі фізіології та медицини — «за відкриття стрептоміцину — першого антибіотика, ефективного при лікуванні туберкульозу».

Nobel prize medal.svg

Шмуель Йосиф Халеві Аґнон (справжнє прізвище Чачкес) (1888–1970) — народився у місті Бучачі на Тернопільщині, у заможній і освіченій єврейській родині. За два найвідоміші романи — «Весільний балдахін» і «Нічний гість» — 1966 року йому було присуджено Нобелівську премію в галузі літератури (разом із Неллі Закс) — «за глибоко оригінальну й майстерну прозу за мотивами життя єврейського народу».

Nobel prize medal.svg

Саймон (Семен) Кузнець (1901–1985) народився у Харкові. 1971 року «за емпірично обґрунтоване тлумачення економічного зростання, яке привело до нового, глибшого розуміння як економічної та соціальної структур, так і процесу розвитку» Саймону Кузнецю було присудженоНобелівську премію з економіки.

Nobel prize medal.svg

Петро Леонідович Капиця (1894–1984) — по матері походив із українських дворян Стебницьких. Батько його, полковник Леонід Капиця — виходець із Волині, поляк за походженням. Сам він народився у Петербурзі. Лауреат Нобелівської премії 1978 року «за базові дослідження та відкриття у фізиці низьких температур».

Nobel prize medal.svg

Менахем Вульфович Бегін (1913— 1992) — 7-й прем'єр-міністр Ізраїлю (від червня 1977 до 1983), лауреат Нобелівської премії миру 1978. Народився в сім'ї секретаря єврейської громади у Бересті (українська етнічна територія, нині на території Білорусі).

Nobel prize medal.svg

Роалд Гоффман (* 1937) — народився в Золочеві в родині випускника Львівської політехніки інженера Гілеля та вчительки Клари Сафран. Лауреат Нобелівської премії 1981 року «за розробку теорії протікання хімічних реакцій», що значно розширює можливості для планування хімічних експериментів.

Саме йому належать слова «Україно, обітована земле мого серця!»
Nobel prize medal.svg

Георгій Харпак (Жорж Шарпак) (* 1924) — французький фізик, родом із Дубровиці на Рівненщині (народився в єврейській родині). Його вважають одним із найталановитіших учених-експериментаторів. Лауреат Нобелівської премії 1992 року за «винахід та вдосконалення детекторів частинок, особливо багатопровідної пропорційної камери».

Вчилися чи працювали в Україні

Nobel prize medal.svg

Ігор Тамм (1895—1971) — викладав у Одеському політехнічному університеті та у Таврійському університеті, у якому також навчався. ОтримавНобелівську премію в галузі фізики 1958 року разом із Іллею Франком та Павлом Черенковим «за відкриття і тлумачення эффекту Вавілова — Черенкова».

Nobel prize medal.svg

Лев Ландау (1908—1968) — викладав у Українському фізико-технічному інституті та у Харківському університеті. Отримав Нобелівську премію в галузі фізики 1962 року «за піонерські теорії конденсованих середовищ, особливо теорії рідкого гелію».

Номінанти

Декількох українців та вихідців з України було номіновано на здобуття Нобелівської премії, але з різних причин нагороду вони не одержали [4] [5]. Процес відбору кандидатур має кілька стадій, але оскільки інформацію про вибір лауреатів відкривають лише через 50 років після нагородження, то на разі неможливо точно встановити, яка з поданих кандидатур реально претендувала на Нобелівську премію.

  • Михайло Тишкевич (1910, 1911, 1927). Був номінованим на Нобелівську премію миру як засновник та президент київського Товариства прихильників миру [6] Номінаторами його виступили С.Сірчинський, Андрій Богуцький (член Державної ради) та Герхард Бонкал (член парламенту Франції) [3].
  • Ісмаїл Гаспринський (1910) — кримськотатарський культурний діяч, що все життя займався в Криму літературно-просвітницькою діяльністю. 1910 року авторитетна група вчених Франції висунула кандидатуру Ісмаїла Гаспринського на здобуття Нобелівської премії. Їх підтримали відомі письменники з країн мусульманського Сходу.
  • Максим Ковалевський (1912). Його кандидатуру запропонували члени Російської міжпарламентської групи — за громадсько-політичну діяльність, спрямовану на затвердження ідеалів демократії в Росії.[3].
  • Іван Франко (1916). Його кандидатуру як «великого Провідника свого народу, міжнародного генія», «справді найвизначнішого письменника сучасної Європи» висунув 26 листопада 1915 р. професор, доктор філософії з Відня Йосип Застирець. Кандидатуру І.Франка підтримав швецький історик Г.Гярне (Уппсальський університет). Дослідники називають дві причини, через які Франко так і не удостоївся цієї премії. Перша — це те, що лист від Застиреця прийшов надто пізно, коли список претендентів уже був затверджений. Друга причина — смерть Франка 1916 року.
  • Освальд Бальцер (1926). Кандидатуру польського професора права, уродженця Ходорова, на Нобелівську премію миру подав факультет права Львівського університету (ініціатор — професор П.Домбковський) [3].
  • Іван Багряний (1963). Акцію за надання Нобелівської премії письменникові розпочала філія Об'єднання демократичної української молоді (ОДУМ) в Чикаґо, але письменник невдовзі помер [7]
  • Павло Тичина (1966) та Микола Бажан (1970). Кандидатури цих письменників запропонував Омелян Пріцак, широко відомий у світі український вчений-славіст і тюрколог. Бажан, подякувавши Шведській академії літератури за увагу до його особи та творчості, в надісланому листі висловив сумніви в реальності та своєчасності висунення його кандидатури.
  • Улас Самчук (1980). Після того, як у світ вийшов роман-трилогія «Волинь», кандидатуру Самчука на здобуття Нобелівської премії з літератури висунув російськомовний журнал «Современник» (Торонто). Подати кандидатуру встигли, але для її затвердження не вистачило рекомендації нобелівського лауреата, що у Стокгольмі було одним із визначальних факторів.
  • Василь Стус (1985). Кандидатуру поета висунув нобелівський лауреат Генріх Белль. Того ж року Стус згинув у таборі для політв'язнів, тому його кандидатуру не було розглянуто [8].
  • Олесь Гончар (1991). Заходи щодо його висунення розпочала українська діаспора, після того, як у 1989 році з'явилося нове видання «Собору» англійською мовою.
  • Віктор Ющенко (2005). Кандидатуру Президента України разом із президентом Грузії Михайлом Саакашвілі подали двоє впливових тоді американських сенаторів — Джон Маккейн та Гілларі Клінтон. У їхньому спільному листі до Нобелівського комітету йшлося, що Ющенко та Саакашвілі «завоювали підтримку народу, відстоюючи демократію, свободу і громадянські права». На відміну від інших українських номінантів, Ющенко претендував наНобелівську премію миру, а не літератури.
  • Мустафа Джемілєв (2011). Його кандидатуру висунув Світовий конгрес кримських татар, 17 професорів із відомих університетів України та інших держав, а також три чинні парламентарі: депутати з України (Борис Тарасюк), Канади (Борис Вжесневський), а також європарламентар із Литви Юстас Палецкіс .
  • Борис Олійник (2012). Його кандидатуру на здобуття Нобелівської премії з літератури висунула Національна академія наук України за підписом Бориса Патона [10].
  • Юлія Тимошенко (2012). Її кандидатуру на Нобелівську премію миру висунула колега по партії Наталя Королевська[11].

Актуальні номінації

  • Мустафа Джемілєв (2014). Низка громадських організацій Татарстану (серед них Рада старійшин, Татарський громадський центр та Меджліс татарського народу) висунули лідера кримських татар Мустафу Джемілєва на здобуття Нобелівської премії миру. Вони наголосили, що завдяки Джемілєву «кримські татари стали інтегрованою частиною українського суспільства» і «беруть активну участь у державно-політичному будівництві сучасної України». Крім того Джемілєв є активним учасником врегулювання Кримської кризи.

Эта запись была опубликована 14.03.2015в 22:44. В рубриках: Історична статистика. Вы можете следить за ответами к этой записи через RSS 2.0. Комментарии пока закрыты, но Вы можете оставить трекбек со своего сайта.

Комментарии закрыты.