Твердження про те, що українська належить до східнослов'янських мов, правдиве лише частково. Поділ всіхслов'янських мов на західнослов'янські (польська, чеська, словацька, верхньолужицька, нижньолужицька, кашубська,сілезька; зниклі полабська, словінська, кнаанська, моравська; мікромови на основі діалектів західнослов'янських мов — східнословацька, ляська, віцька), південнослов'янські (словенська, сербсько-хорватська (сербська, хорватська, боснійська), болгарська, македонська; літературна церковнослов'янська; зникластароцерковнослов'янська; мікромови на основі діалектів південнослов'янських мов — прекмурська, егейсько-македонська, резьянська, венеційсько-словенська, градищансько-хорватська, молізько-слов'янська, банатсько-болгарська, помацька) та східнослов'янські (українська, російська, білоруська; літературні давньокиївська,канцелярська мова Великого князівства Литовського (староукраїнська); зниклі новгородський діалект, русенорськ,кяхтинська, язичіє; змішане мовлення українців та білорусів суржик та трасянка; мікромови, кодифіковані на основі українських діалектів русинська на Пряшівщині, підкарпаторусинська на Закарпатті, бачвансько-русинська у Воєводині, лемківська та підляська («своя») в Польщі, західнополіська в Білорусі; мікромови на основі білоруських та російських діалектів — гальшанська, поморська) є скоріше географічним, ніж лінгвістичним.

Насправді всі слов'янські мови пов'язані між собою складними зв'язками на всіх рівнях мови — лексичному, фонетичному, морфологічному тощо.

При підрахунку кількості спільних слів у словниках різних слов'янських мов В. Стецюк[22] подав таку схему родинних взаємин між слов'янськими мовами:

Кількість спільних слів у парах слов'янських мов

Пол. Чес. Слов-ц. Біл. Укр. Пн-рос. Пд-рос. С-хор. Слов-с. Бол.
Пол. 374
Чес. 247 473
Слов-ц. 229 364 458
Біл. 169 167 177 356
Укр. 238 257 265 266 487
Пн-рос. 165 198 192 340 271 484
Пд-рос. 189 205 217 253 304 330 480
С-хор. 172 239 246 154 248 225 241 519
Слов-с. 126 199 207 106 180 169 181 303 394
Бол. 104 148 148 83 160 162 156 265 193 360

У наведених даних, що їх отримано на базі словників різних слов'янських мов, значно слабше виражений зв'язок між українською, білоруською і польською мовами, ніж це подається іншими джерелами, а зв'язок між українською і північним діалектом російської виражений сильніше. За таким підрахунком сербсько-хорватська мова є ближчою до української, ніж польська.

Саме цей результат пояснюється специфічним словниковим складом досліджених словників — до лексичного фонду російської мови у словниках (таких як словник російської мови В. Даля) залучено в свій час багато слів, які до неї зовсім не належать.

Незважаючи на часткову некоректність досліджуваного лексичного матеріалу, можна помітити, що слов'янські мови не діляться на три групи, а перебувають у складніших відносинах між собою.

Російський вчений М. І. Толстой, директор «Інституту слов'янознавства» АН СРСР, вважає, що українська мова є центральною — між східнослов'янською російською та західнослов'янською польською мовами. На підтримку цієї тези наводяться такі фонологічні аргументи[23]:

  • за кількістю м'яких приголосних у фонологічній системі українська мова значно перевищує російську й польську (порівнюються системи твердості-м'якості приголосних в українській, російській та польській мовах — твердість-м'якість приголосних є основною типологічною рисою, що відрізняє фонологічні системи слов'янських мов від інших індоєвропейських);
  • опозиційний центр фонологічної системи української мови є центральним щодо центрів двох близькоспоріднених слов'янських мов — російської та польської, бо складається саме з передньоязикових фонем, а передньоязиковість є центральною, вихідною і для опозиційних центрів мов-сусідів (і в українській, і в російській, і в польській мовах у складі опозиційних центрів констатуємо по 8 приголосних, взаєморозташування яких можна моделювати у формі куба; склад опозиційного центра української мови: /t/, /d/, /s/, /z/, /t′/, /d′/, /s′/, /z′/; польської мови: /t/, /d/, /s/, /z/, /ć/, /dʒ ́/, /ś/, /ź/; російської мови /t/, /d/, /p/, /b/, /t′/, /d′/, /p′/, /b′/; до російського опозиційного центра входять передньоязикові та губні зімкнені; до українського — лише передньоязикові фонеми, зімкнені й щілинні; до польського — передньоязикові та середньоязикові; зімкненим твердим відповідають середньоязиковіафрикати, щілинним — щілинні) тощо.

В українській мові є багато прадавніх рис, що відділяють її від інших «східнослов'янських мов» та зближують із «західнослов'янськими». Ці риси виникли задовго до того, як українські землі опинилися в Речі Посполитій (і до утворення Русі) і не є впливом на українську польської мови:

Фонетичні зміни в українській мові, що формувалася, у протоукраїнський період — VII-ХІ ст.[8]
  • в українських діалектах при палаталізації задньопіднебінних звуків перед [v] + [eā] (що переходить в [ě]) частково зберіглися звуки [k], [h], у російській відбувся повний перехід [kv]/[hv] → [t͡sv]/[zv]: в українській існують подвійні форми квіт / цвіт, у російській лише цвет / цветок.
  • в українській мові при палаталізації звук [x] переходив у [sʲ] (у польській мові — у [ʃʲ]): дух → у дусі, в російській мові цього переходу не було.
  • в усіх українських діалектах [dj] переходило у [d͡ʒ] без виключень у VIII ст. — тепер цей звук зберігся лише в дієсловах ходити → ходжу (надалі у IX-XVI ст. звук [d͡ʒ] поступово перейшов у [ʒ] — їдять → їж!, а у деяких південно-східних діалектах у XVIII-XIX ст. цей звук перейшов в [dʲ] — ходжу → ходю). У проторосійських діалектах відбувся перехід лише у [ʒ]: ходить → хожу. У польській мові, не залежно від фонетичних процесів, які відбувалися в українській мові, відбувся перехід [dj] у м'яке [d͡ʒʲ].
  • як і в усіх слов'янських діалектах, крім проторосійського, відбувся перехід [ū] в [ўj] в кінці слів — *drugū → другыи → другий, лише у проторосійських діалектах виникли звукосполучення [oj] та [ij].

Окрім того перехід задньоязикових приголосних [g], [k], [x] перед ѣ у [d͡zʲ] (а пізніше у [zʲ]), [t͡sʲ], [sʲ] (в українській це чергування приголосних штибу: нога → на нозі, рука → в руці, муха → мусі), який відбувся ще у праслов'янській мові протягом II–III ст. н. e., на відміну від української мови у російській мові зник. В усіх західнослов'янських мовах таке чергування звуків, як і в українській мові, існує.

Эта запись была опубликована 10.04.2015в 10:31. В рубриках: Міфи та історична реальність, Українська мова. Вы можете следить за ответами к этой записи через RSS 2.0. Комментарии пока закрыты, но Вы можете оставить трекбек со своего сайта.

Комментарии закрыты.


Warning: require_once(/home/nostal00/krasnokutsk.org/www) [function.require-once]: failed to open stream: No such file or directory in /home/nostal00/krasnokutsk.org/www/wp-content/themes/daily-digest/sidebar-right.php on line 5

Fatal error: require_once() [function.require]: Failed opening required '' (include_path='.:/usr/local/pear/php53') in /home/nostal00/krasnokutsk.org/www/wp-content/themes/daily-digest/sidebar-right.php on line 5