...Назва козацької столиці “Січ” мала подвійний зміст: це було розчищене серед лісу або укріплене висіченим лісом місце. Отже, думка про те, що назва Січі виникла від слова “сікти” в розумінні “рубати”, бо запорожці вважали своїм головним завданням сікти голови ворогів, здається цілком неправдоподібною. У переносному розумінні слово “Січ” означало столицю усього запорізького козацтва, центр діяльності й управління всіма військовими справами, резиденцію всіх головних старшин, котрі очолювали низове козацтво.
Поряд зі словом “січ” ставилося слово “кіш”, що часом звався “вельможним запорізьким Кошем”. Це вже слово безсумнівно запозичене ззовні, а саме взяте у татар, як “козак”, “отаман”, “осавул”, “чауш”, “чабан”. Татарською мовою слово “кіш”, чи правильніше “кош”, означало десять тисяч зведених докупи овечих отар. “Для зручності виконання пастуших обов'язків, - зауважує щодо цього Хартахай,- татари часто використовували союзи. На чолі союзу стояла людина, яка мала свою власну отару і яка, крім того, прославилася як добрий розпорядник, що вдало примножує свою худобу. З такою людиною всі охоче вступають у союз. Цей союз мав таку організацію. На чолі його стояв засновник, а членами вважалися вкладники. Десять з'єднаних отар, по 1000 овець у кожній, складають одну зведену під спільною назвою кхош. Оскільки 10 000 овець незручно годувати на одному місці, то весь кош ділився на малі отари по тисячі й менше овець. При кожній повній отарі було троє чоловік; вони відомі під назвою чабанів. Той, хто відзначався особливою моторністю, ставав безпосереднім начальником чабанів зведеної отари й отримував титул отамана. Головне управління усіма окремими отарами зосереджувалося в коші. Там живе начальник союзу й верховний правитель коша”. Запорожець Микита Леонтійович Корж пояснює слово “кіш” наступним чином: кочуючи взимку й улітку по степах, запорізькі козаки використовували для захисту пастухів від холодних вітрів і негоди коші; ці коші нагадували намети: вони були обшиті навколо повстю і для зручності пересування з місця на місце були на двох колесах; у середині влаштовували кабицю для багаття, біля якого сушилися і грілися в негоду пастухи. Обидва ці пояснення погоджує професор Григор'єв. За його словами, “кіш означає всіляке тимчасове приміщення в пустому місці або на дорозі: окрему кибитку, кілька кибиток разом і цілий табір... Тому кошем називалася, як у татар, і головна квартира запорізького війська, що складалося з людей неосілих, готових завжди переноситися з місця на місце”.
Слова “січ” і “кіш” вживалися запорізькими козаками то як синоніми, то з цілковитим розрізненням одного від іншого: під словом “січ” звичайно розуміли постійну столицю, постійне ядро козаків, постійний центр усього козацтва, до того ж у себе, вдома; а під словом “кіш” найчастіше розуміли уряд, іноді воно мало значення тимчасового місця перебування козаків, військового табору, ставки, штабу, навіть значення козацького табору. Але найчастіше слова “кіш” і “січ” вживалися з однаковим значенням постійного місця перебування запорізьких козаків. Тому в документах запорізького архіву, котрі дійшли до нас, зустрічаються підписи: “Дано з Коша при Бузі” , тобто з тимчасового табору при Бузі; “Дано з Коша Січі запорізької”, “Дано в Коші Січі запорізької”, тобто з постійного місця при Січі запорізькій; “Писано в Коші”, тобто писано у ставці при постійній Січі; “Запорізький Кіш”, тобто запорізька Січ, при цьому рік, місяць, число й місце постійної, наприклад Нової Січі.
Протягом свого понад двохсотрічного існування запорізькі козаки послідовно змінили вісім Січей: Хортицьку, Базавлуцьку, Томаківську, Микитинську, Чортомлицьку, Олешківську, Кам'янську й Нову, або Підпільненську. Причинами перенесення Січей з одного місця на інше були частково більші зручності для життя в одній місцевості порівняно з іншою, частково стратегічні міркування, частково суто випадкові явища, наприклад, брак води, мала площа, шкідливість місцевості для здоров'я, епідемії, внаслідок яких певна місцевість настільки заражалася, що живим людям мимоволі доводилося переносити весь центр життя, або Січ, в іншу, здорову місцевість.
Послідовний перелік запорізьких Січей знаходимо в “Історії” князя Семена Митецького, звідки його запозичили літописець Рігельман, а за ним історики Бантиш-Каменський та Маркевич. Князь Митецький налічує десять Січей: у Седневі біля Чернігова; у Каневі нижче Києва; Переволочній поблизу Кременчука; на Хортиці; на Томаківці; на Микитиному мисі; у гирлі ріки Чортомлика; в гирлі ріки Кам'янки; в урочищі Олешки, й, нарешті, на річці Підпільній. У цьому переліку відсутня Базавлуцька Січ, зате є три інші Січі - у Седневі, Каневі й Переволочній, яких не можна вважати Січами. Справа в тому, що запорізькими козаками, на відміну од малоросійських, українських, черкаських, реєстрових, городових і сімейних, котрі жили у Старій Малоросії, тобто Київській, Полтавській, Чернігівській і частково Подільській губерніях, звалися власне ті козаки, котрі жили за порогами Дніпра; отож запорізькими Січами в точному й буквальному розумінні слова повинні зватися лише ті, котрі виникли й були влаштовані нижче порогів. Оскільки Седнів, Канів, Переволочив знаходяться значно вище порогів, до того ж у Старій Малоросії, вважати їх запорізькими Січами зовсім немає підстав. У даному випадку свідчення князя Митецького важливе нам саме тим, що воно підтверджує лише визнаний в історії України факт поступової колонізації, що йшла з міст у степи, та тісний зв'язок і близьку спорідненість запорізьких козаків із українськими. Таким чином, першою запорізькою Січчю слід вважати Січ на острові Хортиці, нижче порогів.

Эта запись была опубликована 24.02.2015в 16:07. В рубриках: Давнє минуле, Походження назв. Вы можете следить за ответами к этой записи через RSS 2.0. Комментарии пока закрыты, но Вы можете оставить трекбек со своего сайта.

Комментарии закрыты.