Автор: Admin | 03.02.2015 | 1:13 | В рубриках: Давнє минуле

Очевидець судових порядків у запорізьких козаків 104-річний дід, запорожець Микита Леонтійович Корж, розповідає про них так: “Права запорізькі, за якими вони судили й вирішували спірні справи, були такими. Коли, скажімо, трапиться, що двоє козаків між собою засперечаються чи поб'ються, або один одному по-сусідськи зробить шкоду, тобто своєю худобою випасе хліб чи сіно або завдасть якоїсь іншої кривди, і не можуть помиритися між собою, тоді обидва, купивши на базарі по калачеві, йдуть позиватись у паланку, до якої належать, і, поклавши калачі на сирно (стіл), стають біля порога, низенько вклоняються суддям і кажуть: “Кланяємось, панове, хлібом і сіллю”. Судді починають питати: “Яке ваше діло, панове молодці?” Тоді покривджений каже першим: “От, панове, яке наше діло: оцей (показує на свого товариша) оби-див, от стільки-то шкоди мені своїм скотом зробив і не хоче мені сплатити й поповнити, що слідує за спаш сіна й за вибій хліба”. Судді звертаються до кривдника: “Ну, братику, говори, чи правда те, що товариш на тебе каже?” На що кривдник відповідає: “Та що ж, панове? Те все правда, що я шкоду зробив моєму сусіду й не відрікаюсь, але не можу його вдовольствувати затим, що він лишнє од мене требує і шкоди не має стільки”. Вислухавши їх, паланка посилає від себе козаків для засвідчення шкоди. Після їх повернення, якщо скарга виявлялася слушною, судді казали кривднику: “Ну, що ж ти, братику, чи згоден заплатити шкоду своєму сусіду чи ні?” Кривдник тоді знову кланяється суддям і заперечує: “Та що ж, панство, лишнє він з мене требує, я не згоден платити, у волі вашій”. Суддя довго умовляє обидві сторони помиритися і, якщо вони згідні, то паланка сама вирішує їхню справу й відпускає по домівках. Якщо ж кривдник огинається й не примирюється в паланці, то їх відсилають у Січ. Коли ж позовники приїдуть у Кіш, то питають один одного: “А в чий же курінь попереду підемо?” Скривджений звичайно відповідає: “Ходімо, брате, до нашого куреня”. “Ну, добре, ходімо й до вашого куреня”,- відповідає позваний. Увійшовши у курінь, обоє підходять до отамана й кажуть йому: “Здоров, батьку!”. “Здорові були, пани молодці - відказує отаман,- сідайте”. “Та ні, батьку, ніколи сідати, ми діло до тебе маєм”. “Ну, кажіть, яке ваше діло?” - питає отаман, і тоді скривджений розповідає всю пригоду і свою кривду, й те, як вони судилися в паланці. Отаман, вислухавши його, питає кривдника, якого він куреня, й дізнавшись, закричить хлопцям: “Підіте лиш такого-то куреня отамана попросіть до мене”. Коли цей отаман з'явиться і сяде, то перший його питає: “Чи це вашого куреня козак?” Другий отаман, спитавши козака, отримує відповідь: “Так, батьку, нашого куреня”. Після чого справа знову розповідається, й отамани кажуть один одному: “Ну що, брате, будемо робити з сими козаками?”, а другий отаман звертається до них: “Так вас уже, братчики, й паланка судила?” “Судила, батьку”,- відповідають вони й кланяються. Отамани умовляють позовників. “Помиріться, вдовольніть тут же один одного, та не мордуйте начальства”. Коли ж кривдник відповідає: “Та що ж, батьки, коли він требує лишнє”, то отамани, бачачи його впертість, кажуть своїм козакам: “Ну, тепер же, братчики, сходім усі четверо до судді, що скаже суддя”. “Добре,- відповідають козаки,- почекайте ж, батьки, ми підемо на базар та купимо калачів”. Таким чином, усі четверо вирушають до судді. Спочатку входять отамани і, вклонившись, кажуть: “Здорові були, пане добродію”. Суддя відповідає: “Здорові й ви, панове отамани. Прошу сідати”. Потім з'являються позовники, вклоняються судді, кладуть калачі на сирно й кажуть: “Кланяємося вам, добродію, хлібом і сіллю”. “Дякую, пани-молодці, за хліб і за сіль”,- відповідає суддя і, звертаючись до отаманів, питає: “Що се у вас за козаки? Яке діло мають?” Один з отаманів розповідає докладно всю справу, рішення паланки і їх власне. Тоді суддя звертається до кривдника: “Так як же ти, братчику, рішився з цим козаком, коли вже вас судили і паланка, і отамани, і я присуджую покривдженого вдовольнити, а ти не хочеш того зробити з упертості, дарма що з усіх сторін винен”. Але буває, що позваний не погоджується, тримається на самій впертості й повторює те, що й раніше: “Та що ж, добродію, коли він лишнє требує”. “Так ти не згоден, братчику?” “Ні, добродію”. “Ну, тепер же ви, панове отамани, ідіть з ними до кошового, там уже буде їм останній суд, рішення; ідіть з богом, панове отамани, а ви, братці, забирайте з собою і свій хліб із сирна”. “Та ні, добродію, ми собі купим на базарі”. “Забирайте, забирайте,- гнівно повторює суддя,- і не тримайте отаманів, бо їм не одне діло ваше”. Нарешті, взявши свої калачі, козаки з отаманами йдуть у курінь кошового, всі кланяються, приказуючи: “Здорові були, вельможний пане”. Козаки, поклавши калачі, додають: “Кланяємось, вельможний пане, хлібом і сіллю” й, зупинившись біля дверей, ще раз низенько кланяються. На що кошовий відповідає: “Здорові, пани отамани. Дякую, молодці, за хліб, за сіль, а що се, панове отамани, у вас за козаки?” Отамани знову докладно розповідають усю справу. Кошовий, трохи помовчавши, звертається до кривдника й каже йому: “Ну, як же ти, братчику, думаєш рішитися з сим козаком? Вас рішила паланка, вас рішили отамани, вас рішив і суддя військовий, і тепер діло дійшло й до мене. І я, розслухавшися, визнаю, що паланка рішила ваше діло добре, котре і я затверджую й визнаю тебе у всьому винним. Так що ж ти мені скажеш? Згоден ти скривдженого вдовольнити?” “Ні, вельможний пане, требує лишне”. Кошовий повторює голосно і з гнівом: “Так ти, братчику, не згоден?” “Так, вельможний пане, не згоден, у волі вашій”. “Ну, добре”,- вставши й виходячи з куреня каже кошовий; отамани й козаки також виходять і, кланяючись, кажуть йому: “Прощай, вельможний пане”. “Прощайте, пани-молодці, прощайте та й нас не забувайте”,- каже кошовий і, вийшовши з куреня, скликає свою челядь: “Сторожа, київ”. Слуги біжать і несуть оберемками киї. Тоді вельможний каже: “Ну, лягай, братчику. Ось ми тебе провчимо, як правду робити й панів шанувати”. “Помилуй, вельможний пане!”- репетує тоді козак не своїм голосом. “Ні, братчику, нема вже помилування, коли ти такий впертий. Козаки, на руках і на ногах станьте. Сторожа, беріть киї та бийте його добре, щоб знав, почім ківш лиха”. Коли киї почнуть між собою говорити, по той та по той бік, винний козак мовчить та слухає, що скажуть. І коли винного вже добре почастують, тобто дадуть 50 чи 100 київ, тоді кошовий каже: “Годі”. Сторожа, піднявши свої киї на плечі, стоїть, мов солдати з рушницями на варті, але козаки ще притримують винного, чекаючи остаточного рішення. Кошовий знову звертається до винного: “Послухай, братчику, як тебе паланка рішила і скільки покривджений вимагає, заплати йому неодмінно, та зараз заплати, на моїх очах”. Тоді винний відповідає: “Чую, вельможний пане, чую і готовий усе виконати, що накажеш”. Кошовий продовжує: “А що це тебе вибили, то перенось здорово, щоб ти не дуже мудрував і не впирався. А може тобі ще додати київ?” Але винний з жалібним криком просить: “Буде з мене й сього, довіку не буду противитися, буду шанувати панство”. Тоді нарешті кошовий вгамується і скаже козакам на сторожі: “Ну, годі, вставайте й козака на волю пускайте, а киї подалі ховайте”.

Эта запись была опубликована 03.02.2015в 13:57. В рубриках: Давнє минуле. Вы можете следить за ответами к этой записи через RSS 2.0. Комментарии пока закрыты, но Вы можете оставить трекбек со своего сайта.

Комментарии закрыты.