• 1622 р. — указом царя московського Михайла Федоровича та його батька патріарха Філарета було наказано зібрати та «спалити на пожежах» книги українського друку з суворою забороною будь-коли в майбутньому купувати такі книги. У Москві спалено «Євангеліє учителноє» К. Транквіліона-Ставровецького разом з іншими його книгами та «Катехізис» Лаврентія Зизанія.
  • 1677 р. — Патріарх московський Іоаким наказав з українських книг знищити листки, які мають різницю від книг московських.
  • 1689 р. — синод російської православної церкви заборонив Києво-Печерській лаврі друкувати перший том «Четьї-мінеї» Дмитра Ростовського.

  • 1690 р. — московський патріарх Іоаким указом заборонив усе українське письменство, перший том книги «Четьї-мінеї» Данила Заточника було наказано спалити.
  • 1693 р. — лист Московського патріарха до Києво-Печерської лаври про заборону будь-яких книг українською мовою.
  • 1709 р. — указ Петра І про заборону друку книг українською мовою, а книги, друковані церковнослов'янською мовою, звіряти з російським виданням, «щоб у них ніякої різниці не було».
  • 1720 р. — указ Петра І, щоб знову книг ніяких, крім церковних попередніх видань, в Україні не друкувати, а ті старі книги з книгами великоросійського друку зрівняти, «щоб ніякої різниці і особливого наріччя в них» не було.
  • 20 грудня 1720 р. — Петро І видав указ київському губернському князю Голіцину, щоб «в усіх монастирях, що залишаються в Російській державі, продивитися та вилучити давні грамоти та інші куртуазні листи оригінальні, а також книги історичні, рукописні та друковані [українською мовою]».
  • 1721 р. — наказ Синоду надсилати книги з українських друкарень у «синодальну контору» для виправлення їх згідно з російськими вимогами та вимовою й звірення клеймом цензора.
  • 1724 р. — друкарня Києво-Печерської лаври оштрафована на одну тисячу карбованців за друкування книг, не у всьому схожих з російськими. На таку ж суму і за таку ж «провину» оштрафовано і Чернігівську друкарню, яку перевезли до Москви.
  • 1729 р. — наказ Петра І про переписування в Україні державних постанов та розпоряджень з української мови на російську.
  • 1740 р. — російська імператриця Анна Іванівна створила правління гетьманського уряду під керівництвом московського князя Олексія Шаховського та запровадила російську мову в діловодстві на території України.

Переписи 1740 — 1748 р.р. свідчать, що у семи полках Гетьманщини на 1094 села припадало 866 шкіл з викладанням українською мовою. У 1804 р. було видано царський указ, який заборонив навчання українською мовою. Результати національного гніту одразу позначились на стані освіти в Україні. Уже перепис 1897 р. показав, що на 100 осіб було лише 13 письменних.

  • 1748 р. — наказ Синоду Київському митрополитові Самуїлу Милославському ввести в Києво-Могилянській академії та в усіх школах України російську мову викладання, в результаті чого на Лівобережжі зникло 866 українських шкіл.
  • 1750 р. — після скасування «Канцелярїї міністерського правління малоросійських справ» у м. Глухові з неї вилучені та перевезені до Росії справи таємного діловодства. Документи архіву Запорозької Січі, знайдені під час «розорення Січі генерал-поручиком Текелією у скрині під престолом січової церкви», опинилися в Московському відділенні загального архіву Головного штабу.
  • 1755 р. — наказ Синоду Києво-Печерській лаврі перекласти російською мовою «Четьї-мінеї» Дмитра Ростовськогота Києво-Печерський патерик.
  • 1763 р. — указ Катерини ІІ про заборону викладати українською мовою в Києво-Могилянській академії.
  • 1764 р. — скасування Катериною ІІ українського гетьманства, а з ним — ліквідація українських навчально-культурних закладів та усунення від влади україномовних чиновників.
  • 1765 р. — ліквідація Катериною ІІ козацького устрою на Слобожанщині та козацьких шкіл.
  • 1766 р. — Синод видав суворий указ Києво-Печерській лаврі друкувати лише ті книги, які в московській друкарні друкуються та апробовані Синодом.
  • 1769 р. — Синод заборонив Києво-Печерській лаврі друкувати букварі українською мовою і наказав відібрати у людей ті букварі, які були вже на руках.
  • 1782 р. — Катерина II створила комісію для заведення в Росії народних училищ, завданнями яких було запровадження єдиної форми навчання та викладання російської мови в усіх школах імперії.
  • 1784 р. — Синод наказує митрополитові Київському і Галицькому Самуїлу карати студентів та звільняти з роботи учителів Києво-Могилянської академії за відхід від російської мови.
  • 1785 р. — наказ Катерини ІІ по всіх церквах імперії правити службу Божу російською мовою. Російська мова заведена у всіх школах України.
  • 1786 р. — Синод знову наказує митрополитові Київському контролювати Лаврську друкарню, щоб ніякої різниці з московськими виданнями не було, а в Києво-Могилянській академії негайно ввести систему навчання, узаконену для всієї імперії.
  • 1789 р. — у Ст.-Петербурзі з ініціативи Катерини ІІ видано «Порівняльний словник усіх мов», у якому українська мова визначається як російська, спотворена польською.

Титульна сторінка 4-го видання «Євангелія від Матвія» у перекладі українською мовою П. Морачевського. Переклад «Нового Заповіту» було закінчено П. Морачевським 16 листопада1861 р., однак через утиски української мови в Російській імперії його було надруковано лише 1907 р.[75]

  • 1811 р. — закриття Києво-Могилянської академії.
  • 1847 р. — розгром Кирило-Мефодіївського братства.
  • 1853 р. — покалічено видання «Літопису» Г. Граб'янки.
  • 1862 р. — закрито українські недільні школи. Припинилось видання українського літературного та науково-політичного журналу «Основа».
  • 18 липня 1863 р. — Циркуляр № 394 або Валуєвський циркуляр(рос. Циркуляр министра внутренних дел П. А. Валуева Киевскому, Московскому и Петербургскому цензурным комитетам от 18 июля 1863 г.): «[…] ніякої особливої малоросійської мови не було, немає і бути не може, […] наріччя їхнє, що його вживає простий народ, є та сама російська мова, тільки зіпсована впливом на неї Польщі».
« Попередні твори малоросійською мовою мали на увазі лише освічені класи Південної Росії, тепер же прихильники малоросійської народності звернули свої погляди на масу неосвічену, й ті з них, що прагнуть здійснення своїх політичних задумів, взялися, під приводом поширення письменності й освіти, за видання книжок для початкового читання, букварів, граматик, географій тощо.[...] Навчання в усіх без винятку училищах проводиться загальноросійською мовою і вживання в училищах малоросійської мови ніде не дозволене; саме питання про користь і можливості вживання в школах цього наріччя не тільки не вирішене, але навіть порушення цього питання прийнято більшістю малоросіян з обуренням, яке часто висловлюється в друку. Вони доволі ґрунтовно доводять, що ніякої особливої малоросійської мови не було, немає і бути не може, і що наріччя їхнє, що його вживає простий народ, є та сама російська мова, тільки зіпсована впливом на неї Польщі; що загальноросійська мова так само зрозуміла для малоросів, як і для великоросіян, і навіть значно зрозуміліша, ніж та, що тепер складається для них деякими малоросами, й особливо поляками, так звана українська мова. [... Окрім того] київський генерал-губернатор вважає небезпечним і шкідливим випуск у світ перекладу малоросійською мовою «Нового Заповіту», що розглядається нині духовною цензурою.

[...] міністр внутрішніх справ визнав за необхідне [... дозволити до друку] тільки такі твори цією мовою, які належать до галузі красного письменства; пропуск же книг малоросійською мовою як духовного змісту, так навчальних і взагалі призначених для початкового читання народу, призупинити.

 »
  • 1864 р. — тисячі пудів архівних матеріалів вивезли до Москви після судової реформи 1864 р. Згідно з обіжником Міністерства юстиції від 3 грудня 1866 р., туди потрапила велика кількість документів ліквідованих установ зВолинської, Київської, Катеринославської, Подільської, Херсонської та Чернігівської губерній.
  • 1869 р. — законом чиновникам усіх відомств призначалась значна доплата за русифікацію.

Вперше повний текст «Емського указу» було надруковано у книзі Ф. Савченка «Заборона українства 1876 р. До історії громадських рухів на Україні 1860—1870 рр.», Харків, Київ, ДВУ, 1930 р.

Пам'ятна дошка, присвячена «Емському указові», встановлена у містіБад-Емс на будинку «Haus Vier Türme», вул. Ремерштрассе (нім. Römerstr.) [76]

  • 30 травня 1876 р. — Емський указ. Заборона ввозити українські книги з-за кордону, заборона підписувати українські тексти під нотами, заборона українських вистав.
« [...] Не допускати ввезення в межі Імперії, без особливого на те дозволу Головного Управління у справах друку, будь-яких книг, що видаються за кордоном малоросійським наріччям.
Заборонити в Імперії друк, на тому ж наріччі, будь-яких оригінальних творів чи перекладів, за винятком історичних пам'яток, але з тим, щоб і ці останні, якщо [вони] належать до усної народної словесності (як-от пісні, казки, приказки), видавалися без відступлення від загальноросійської орфографії (тобто не друкувалися так званою «кулішівкою»).
[...] Заборонити також будь-які на тому ж наріччі сценічні вистави, тексти до нот і публічні читання (як такі, що мають наразі характер українофільських маніфестацій).
Подтримати газету «Слово», що видається у Галичині в напрямку ворожому українофільському, назначивши їй хоча б невелику, але постійну субсидію [збоку дописано: «1000 крб. з сум III жанд., до тексту [...] не вводити, а лише мати на увазі»], без якої вона не може продовжувати існування і повинна буде припинити [діяльність].
[...] Посилити нагляд з боку місцевого навчального начальства, щоб не допускати у початкових училищах викладання будь-яких предметів малоросійським наріччям.
[...] Звернути серйозну увагу на особовий склад викладачів в навчальних округах Харківській, Київській та Одеській, вимагаючи від попечителів цих округ іменного списку викладачів з позначкою про благонадійність кожного щодо українофільських тенденцій та тих, що позначені як неблагонадійні чи сумнівні, перевести у великоросійські губернії, замінивши уродженцями цих останніх.
[...] Визнавалося б корисним взяти за загальне правило, щоб в навчальні установи округ: Харківської, Київської та Одеської призначити викладачів переважно великоросіян, а малоросіян направляти до учових закладів С.-Петербурзької, Казанської та Оренбурзької округ.
 »
  • 1881 р. — закон про дозвіл на друкування словників українською мовою, але за російським правописом, постановка українських вистав залежала від місцевої адміністрації.
  • 1888 р. — указ Олександра ІІІ «Про заборону вживання в офіційних установах української мови та хрещення українськими іменами».
  • 1889 р. — у Києві на археологічному з'їзді дозволено читати реферати всіма мовами, крім української.
  • 1892 р. — російський уряд наказує цензорам суворо стежити за тим, щоб не допустити українських літературних перекладів з російської мови.
  • 1894 р. — заборона ввезення українських книг з-за кордону.
  • 1895 р. — заборона української читанки та українських книг для дітей.
  • 1903 р. — на відкритті пам'ятника І. Котляревському у Полтаві не дозволено промови українською мовою.
  • 1905 р. — Кабінет Міністрів Росії відкинув клопотання Київського та Харківського університетів про скасування заборони української мови, визначаючи це несвоєчасним.
  • 1906 і 1907 р.р. — закриття «Просвіти» в Одесі та Миколаєві.
  • 1908 р. — указ сенату про те, що освітня робота в Україні шкідлива й небезпечна для Росії.
  • 1910 р. — указ П. Столипіна про зарахування українців до розряду інородців і про заборону будь-яких українських організацій.
  • 1914 р. — указ Миколи II про заборону української преси.

Эта запись была опубликована 02.04.2015в 13:00. В рубриках: Українська мова, Хронологія нашого краю. Вы можете следить за ответами к этой записи через RSS 2.0. Комментарии пока закрыты, но Вы можете оставить трекбек со своего сайта.

Комментарии закрыты.