Автор: Admin | 21.06.2014 | 9:09 | В рубриках: Історичні пам’ятки Краснокутчини

Майстри літературного слова і майстри   архітектурного мистецтва  називають красиві архітектурні будівлі музикою, що застигла в камені. Краснокутщина – не Харків, Київ чи Санкт – Петербург, щоб похвалитися  великою кількістю шедеврів такої кам’яної „музики”. Зате має такі, яким може позаздрити будь – яке місто на землі.

Один з таких шедеврів, що виступають будівельною ілюстрацією вислову про застиглу в камені музику, є глобівські „співучі тераси”. Про те, хто заснував їх, існують різні версії. Одні вважають, що будувались вони на замовлення  сім’ї Харитоненків, інші, що будував їх місцевий багатій Глоба. Він же посадив тут сад, який за його прізвищем одержав назву Глобівський. За радянської влади на базі цього саду створили великий і знаний радгосп „Глобівський”.

„Співучими” тераси назвали за їх здатність підсилювати і відлунювати людські голоси. Якось довелося чути дует якогось жартуна, який задавав запитання, а йому йшла відповідь нізвідки:

-         - Відгукнись, ехало!

-         Алло, алло, алло...

-         Здоров’я  як твоє?

-         Є, є, є...

-         Не пропий його.

-         Ого, ого, ого...

-         Що будеш зі мною робити?

-         Бити, бити, бити...

-         А хто буде тримати?

-         Мати, мати, мати...

-         Хто навчив балакати так ротато?

-         Тато, тато, тато, - відлунював близький ліс.

Що ж до самої „музики, застиглої в камені”, то  такою є де полюбуватися на Краснокутщині. В самому райцентрі милує око Архангело – Михайлівський храм. Про нього детально розповідалося в главі „Красний Кут – суперник Харкова” цього путівника. Своєрідний архітектурний стиль, тільки ій притаманний, має будівля селищної ради. До революції цей будинок спорудив для себе купець Василь Омелянович В’юнник.

А щодо будинку, де тепер районна держадміністрація „музика в камені” застигла не тільки в Краснокутську, а й у всіх райцентрах області. Подібні споруди для райкомів партії всюди зводилися за типовим проектом, а потім вони перейшли до нинішніх органів влади.

Певну архітектурну цінність має двоповерховий будинок у Пархомівні, де тепер знаходиться сільський історико – художній музей. Колись цей будинок належав графу Подгорічані і ґрунтовна розмова про нього попереду.

Справді великою місцевою архітектурною знаменитістю є колишня дача сім’ї Харитоненків у Наталівці. Про сім'ю і колишню її дачу варто розповісти більш детально.

Засновниками династії промисловців, купців і великих землевласників Харитоненків був Герасим. Він жив у Сумах, чумакував. Якось, повертаючись з Дону, зупинився на відпочинок у Коломаку. Зайшов до шинку, де господарювала молода вдова Оксана. Гостю сподобалась і врода шинкарки і її господарська заповзятливість. І хоч вона від нього була старшою за віком, вирішив одружитися на ній.

Переїхавши в нову сім’ю , Оксана міцно взяла в свої руки господарство і повела його так, що коли народився син Іван, то йому відразу в подарунок купили п’ять десятин землі. Іван успадкував не тільки цю землю, а й материнську господарську хватку та трудове завзяття. Будучи зовсім юним, став у Сумах одним з найбагатших людей. Коли одружився на дочці купця Дмитра Гостровуха, багатства ще додалося.

Іван Харитоненко вирішив вкладати капітал у виробництво цукру. Придбавши маленькі напівкустарні цукроварні, він у 1872 році будує великий цукрозавод у Пархомівні, у 1884 році – біля Мурафи в Подолянці. Спочатку завод так і звався Подолинським, згодом його перейменували в Мурафський. Звідси цукор надходив не тільки на внутрішній, а й на зовнішній ринок.

За розвиток цукроварства царський уряд нагородив Івана Герасимовича Харитоненка орденами Святого Володимира і Святого Святослава. Одначе династія Харитоненків стала відомою світу не тільки за виробництво цукру, а й як цінителька мистецтва, захисниця природних багатств, народних традицій. Великий смак усієї сім’ї був виявлений, коли на березі тихого, чарівного Мерчика неподалік від його впадіння в Мерлу обиралося місце для літньої дачі. Її Іван Герасимович на честь онуки Наталії назвав Наталівкою.

Його син Павло, одержавши в спадщину більше мільйона карбованців грошима та на кілька мільйонів карбованців рухомого і нерухомого майна, перетворив Наталівку в справжній рай. Тут споруджується красивий палац, насаджується дендропарк, будується зимова квіткова галерея. У галереї, як розповідав один з колишніх її будівників Павло Кузьмич Аверін,  гостей найбільше дивувала якась заморська квітка з написом біля неї: „Не торкайся, а то зав’яну ” . Один з теслярів, які ремонтували галерею, вирішив перевірити, наскільки реальним є таке застереження, і потримав листя рослини в руках. І вона справді зав’яла. Імені цього хулігана Харитоненку ніхто не видав.

Справжньою окрасою маєтку стала сімейна церква Спаса, побудована тут за проектом відомого архітектора О.В.Щусєва (згодом автора мавзолею Леніна в Москві). Ця мініатюрна Спасько – Преображенська церква є шедевром архітектурного мистецтва. Її оздобленням – виготовленням чудових різьблень і орнаментів -  займалися  група талановитих художників і скульпторів, таких відомих як С.Т.Коньонков, Є.А.Євсєєв, А.Т.Матвєєв. Гусєву належить    і проект незвичайних в’їзних воріт до садиби та  дендропарку. Біля них, ніби на сторожу, приставили фігури „половецьких баб”.

За заслуги в розвитку промисловості, за меценатство в галузі мистецтва, культури Павлу Івановичу Харитоненку в Сумах був поставлений пам’ятник. У 1924 році скульптурну фігуру його знесли, а натомість на п’єдестал поставили бронзовий монумент Леніна. Недавно вони знову помінялися місцями.

За роки радянської влади Наталівський рай дуже запустів. Сімейний палац спочатку переробили в корпус відпочинку протитуберкульозного санаторію. Десятиріччями не ремонтуючись, він став перетворюватись в руїни. Німецькі окупанти будову остаточно доконали. Алеї і насадження дендропарку безжально у багатьох місцях вирубали і викорчували. Зимової квіткової галереї давно вже немає і в помині. Для церкви не знайшли кращого застосування як перетворити в котельню.

Руйнацій додалося і в період перебудови. Десь поділися дві з  чотирьох „половецьких баб”, що стояли на варті біля воріт. Розграбовано частину мідної черепиці з воріт. Ой, не дуже наслідують меценатський приклад Харитоненків сучасні воротили капіталів.

М.Кукса

Эта запись была опубликована 21.06.2014в 09:13. В рубриках: Історичні пам’ятки Краснокутчини. Вы можете следить за ответами к этой записи через RSS 2.0. Отзывы и пинг пока закрыты.

Коментарі Вимкнено до СПІВУЧІ КАМЕНІ

Комментарии закрыты.


Warning: require_once(/home/nostal00/krasnokutsk.org/www) [function.require-once]: failed to open stream: No such file or directory in /home/nostal00/krasnokutsk.org/www/wp-content/themes/daily-digest/sidebar-right.php on line 5

Fatal error: require_once() [function.require]: Failed opening required '' (include_path='.:/usr/local/pear/php53') in /home/nostal00/krasnokutsk.org/www/wp-content/themes/daily-digest/sidebar-right.php on line 5