Насправді в літературній українській мові є слова з усіх наріч — північного, південно-західного та південно-східного, але основою є середньонаддніпрянський говір південно-східного наріччя української мови.

Проникнення до літературної української мови слів зі Східної Галичини почалося на початку XX ст. — вихідці з Галичини працювали у Києві в декількох літературних організаціях та часописах: «Літературно-науковому віснику», «Записках Київського наукового товариства», журналах «Село» та «Українська хата». Введення деяких слів з галицьких говорів у єдину літературну мову підтримував М. Грушевський, який таким чином намагався об'єднати дві літературні традиції — східноукраїнську та західноукраїнську.

Така тенденція є природною для будь якої мови: різні діалекти збагачують єдину літературну мову, але слід сказати, що багато таких слів та словоформ з західноукраїнської писемної традиції були відкинені мовною практикою або викреслені зі словників у період згортання коренізації в УРСР.

Серед слів та словоформ, що на початку XX ст. сприймалися як галицькі, І. Нечуй-Левицький відзначає такі[66]:

  • в активному вжитку залишилися, як західноукраїнські, такі східноукраїнські слова (перше слово у парі — західноукраїнське): карк (особливо похідне «карколомний») та потилиця, лише та тільки, рахувати та лічити,відносини та стосунки, річниця та роковини, чекати та ждати, розпука та туга, тримати та держати, розпач івідчай, помешкання та житло.
  • західноукраїнські мовні особливості, що не прижилися у сучасній літературній українській мові -
    • роздільне написання частки -ся у дієсловах (божити ся, божити муть ся).
    • в орфографії літера «ї» на місці історичного ѣ (дїд).
    • у лексиці: ріжнородний (залишилося східноукраїнське «різноманітний»), ґраничить (залишилося східноукраїнське «межувати»), сочистість (залишилося східноукраїнське «соковитість»), рівнодушність(залишилося східноукраїнське «байдужість», від попередньої форми «байдужність»), на правду (залишилася східноукраїнська форма «справді»).
    • у морфології: залишилася східноукраїнська форма з місцевим відмінком після «по»: «по різних статтях», а не західноукраїнське «по ріжним статтям».
    • вказівний займенник «сей» (залишилася східноукраїнська форма «цей»).
  • ті, що прижилися / стали найчастотнішими у сучасній літературній українській мові -
    • у лексиці: явище (не залишилося східноукраїнське «з'явище»), рухливість (не прижилося інше західноукраїнське слово «відруховість» та східноукраїнське «ворушливість»), рух (не залишилося інше західноукраїнське слово «двигнення» та східноукраїнське «рушення»), доробок (не прижилося східноукраїнське «добуток»), штучний (не залишилося східноукраїнське «роблений» / «робляний»), крок (не залишилося східноукраїнське слово «ступіні»), короткозорий (не прижилося східноукраїнське «короткоокий»),здібний (замість східноукраїнських «здатний», «придатний»), рішучо (замість східноукраїнського «наважливо»),майже (замість східноукраїнського «сливе»), ухилитися (замість східноукраїнського «одхилитися»),відродження (з форми «відродженє», замість східноукраїнського «одродіння»), сучасний (замість східноукраїнського «сьогочасний»).
    • у морфології: у слові «переживання» у родовому відмінку множини залишилося західноукраїнське закінчення -нь «переживань», а не східноукраїнське «переживанні», західноукраїнське «поневолення» замість східноукраїнського «заневоління».
    • слово «від» замість східноукраїнського «од».
  • західноукраїнські слова, що прижилися в сучасній літературній мові, змінивши свою форму -
    • у лексиці: прояв (зі слова «проява», не прижилися східноукраїнські слова «проявок», «виявок»), підприємливий(від західноукраїнського «підпріємний», не прижилося східноукраїнське слово «запопадний»).
    • у фразеології: наріжний камінь (з форми «нарожний камінь» замість східноукраїнського «угловий камінь»).

Лексика, вироблена західноукраїнською літературною традицією, збагатила єдину літературну українську мову. Залишилися лише ті слова, що пройшли апробацію мовною практикою («рух» замість східноукраїнського «рушення»), виникли синонімічні пари («рахувати» — «лічити»), іноді були замінені надто простонародні слова, вироблені східноукраїнською літературною традицією (як-от «наважливо», «роблений», «сьогочасний»). Паралельно зі збагаченням єдиної літературної мови галицькими словами, західноукраїнська літературна традиція у свою чергу щораз більше набувала східноукраїнських рис.

Західноукраїнська літературна традиція остаточно припинилася з приєднанням Західної України до УРСР.

Мовна практика Галичини цікава тим, що вона витворює питомо українські слова — не схожі на польські чи російські. Це можна віддалено порівняти з тими традиціями пуризму, що існують в чеській чи ісландській мовах. Це також свідчить про те, що українська мова є жива, і здатна не лише запозичувати іноземні поняття, але й створювати нові слова.

Наприклад, назва Іспанії у формі «Еспанія» (слово було нормативним у харківському правописі) є західноукраїнським новотвором початку XX ст. (за І. Огієнком: «у Галичині у новітніх часах почали вимовляти й писати не згідно з його грецькою (і з нашою) вимовою, а з романською вимовою артикла жіночого роду при цій назві, цебто з вимовою не і, а е. І тому в Галичині почали писати й вимовляти Еспанія»[67]). В українську мову це слово було запозичине з грецькоїяк «Іспанія», в польській функціонує форма «Гішпанія» (саме в цій формі цю назву вживали галицькі москвофіли). Форма «Еспанія» почало вживатися на противагу як москвофільській традиції, так і польській.

Эта запись была опубликована 14.04.2015в 10:48. В рубриках: Міфи та історична реальність, Українська мова. Вы можете следить за ответами к этой записи через RSS 2.0. Комментарии пока закрыты, но Вы можете оставить трекбек со своего сайта.

Комментарии закрыты.