Каразінський дендропарк, який тепер ще називають Краснокутським, має ряд особливостей. Як правило, в поміщицьких садибах у подібних ландшафтних (англійських) парках композиційним центром виступав палац. В Каразінському (Краснокутському) парку таким центром є два ставки, що утворюють каскад. Ще одна особливість – велика кількість інтродукованих (завезених з інших місць і акліматизованих) дерев. Ще одна – багато оглядових майданчиків, з яких відкривається вигляд на ті чи інші мальовничі куточки зеленого дива.

Вода з другого, нижчого в каскаді, ставка по кам’янистих уступах скочується вниз і по зарослій долині струмком витікає між деревами на простір Солонців. У Солонцях побудована гребля і створений ще один ставок, де колись напували колгоспну худобу.

На Краснокутщині є немало місць, про які наче спеціально складена народна пісня:

 

Ой, у яру криниченька –

Там холодна водиченька.

 

У вершині  вже згадуваного урочища Пантини з – під землі б’є джерело, яке утворює невеликий ставок. Це джерело жителі назвали : „криниця – рятівниця ”. В незабутньому голодному тридцять третьому в утвореному її водою ставку люди повиривали весь рогіз і поїли. Багатьом із них удалося врятуватися цим харчем від голоду.

Там же, в Пантинах, але в іншому місці, нуртує надзвичайно прозора і холодна вода. Коли йшли косити хліб чи заготовляти сіно, жителі Чернещини тільки з цього джерела брали воду, бо вона має властивість довше, ніж взята в інших місцях зберігати свою свіжість.

А жителі Любівки не нахваляться водою із своєї криниці, розташованої в лісі. Воду з неї найбільше беруть у літні спекотливі дні, коли вона відчутно освіжає організм.

Біля Чернещини у зарослому лісом Кощійовому яру викопано криницю, яка має назву „Лікарна”. Назва придумана недаремно. Водою з Лікарної криниці виганяли свої недуги монахи тутешнього монастиря, її настійно рекомендували хворим землякам бабусі – знахарки. Та з 1939 року вода з цієї криниці втратила свої цілющі властивості. Якийсь варвар, недолугий дурень, розшурував дрючком джерело, яке живило криницю, і вода до цього часу не може набути колишньої прозорості, смаку і сили.

Добре, що криниця не держать зла на людей. Вона утвореним із своєї води струмком продовжує живити недалеке від неї озеро Вільшанку. Вільшанка... Про неї можна говорити безкінечно, а можна коротко і ємко, як Краснокутський письменник Микола Кисіль, стверджуючи, що те озеро:

 

Омиє від усяких скверн,

Думки навіє світлі.

О, ні нема таких озер

На цілім білім світі.

 

Цю думку можуть заперечити хіба що жителі села Сковородинівки в Золочівському районі. Там є своє подібне озеро. Недаремно до нього прийшов великий український філософ, поет, музикант і просвітитель Григорій Сковорода, щоб на його берегах скінчити свій життєвий шлях.

М.Кукса

Эта запись была опубликована 21.06.2014в 09:11. В рубриках: Історичні пам’ятки Краснокутчини. Вы можете следить за ответами к этой записи через RSS 2.0. Отзывы и пинг пока закрыты.

Коментарі Вимкнено до ТАМ ХОЛОДНА ВОДИЧЕНЬКА

Комментарии закрыты.