Автор: Admin | 26.04.2016 | 11:11 | В рубриках: До редагування

Украї́нська лі́нія (рос. Украинская линия; нім. die Ukrainische Linie) — військово-інженерна система земляних укріплень у1731–1764 роках на південному заході Російської імперії, на теренах сучасної південної України (Запорожжя, Слобожанщина іДонбас). Споруджена для захисту південних степових рубежів імперії від нападів кримських і ногайських татар. Одна зросійських порубіжних оборонних ліній XVI — XIX століття. Довжина лінії — близько 285 км. Проходила від Дніпра по річці Ореліта її притоці Берестовій до річки Береки й злиття її із Дінцем. Будувалася за проектом генерала-німця Йоганна Вейсбаха. Будівництво почалось 1731 року, але тривало навіть у 1740-ві роки. На будівництві щороку працювало 20 тисяч гетьманських і 2 тисяч слобідських козаків, та близько 10 тисяч посполитих. Спочатку Українська лінія була приписана до Білгородської провінції Білгородської губернії. Наказом від 11 червня 1764 року лінія увійшла до Новоросійської губернії. Згодом Українська лінія разом зі Слов'яносербією були перейменовані на Катерининську провінцію. У складі лінії була 21 православна слобода. На території Катерининської провінції було сформовано Дніпровський, Донецький і Луганський пікінерські полки, до яких увійшли військові поселення і фортеці лінії.

Ідея побудови

Українська лінія (1737).

Українська лінія (1745).

Українська лінія (1769).

Ідея побудови оборонних споруд вздовж Берестової, Орелі, тобто від міста Валок на Слобожанщині до Дніпра, своєрідного продовження Ізюмської лінії, що зводилась у 1680–1681, належала російському генералові Косагову, під керівництвом якого зводилась її західна ділянка. 1682 року він обстежив територію від Валок до містечка Нехвороща (Новосанжарський район)|Нехворощі]] на Орелі і запропонував українському гетьманові Івану Самойловичу збудувати оборонні споруди на правому березі названих річок, щоб перекрити Муравський шлях, якою татарські орди часто здійснювали напади на Слобідську та Лівобережну Україну. Більшість дослідників вважають, що гетьман, посилаючись на виснаження козаків у війні з Туреччиною за Чигирин та розуміючи, що будівництво лінії відокремить Запорожжя від Гетьманщини, робив усе можливе, щоб ці задуми не були реалізовані. Однак вони знову були поставлені царським урядом перед Іваном Мазепою у Коломацьких статтях. Прискорило вирішення цього питання перенесення російсько-турецького кордону за умовами Прутської, Константинопольськоїта Адріанопольської угод з узбережжя Азовського моря у межиріччя Самари та Орелі (1714).

З кінця 20-х років XVIII століття Російська імперія почала активно готуватись до війни з Османською імперією за поверненняАзова і Північного Приазов'я. Для посилення обороноздатності південних кордонів, а також наближення військових баз доКримського півострова було вирішено спорудити Українську лінію, під прикриттям якої передбачалось поселити 20ландміліційних полків.

Плани розвитку

Проекти перебудови, реконструкції чи продовження Української лінії висувались, фактично, від моменту її будівництва. Пов'язано це було із кількома причинами, викликаними недосконалістю збудованих укріплень. Першим ініціатором перебудови лінії із перейменуванням фортець 1736 року був фельдмаршал Мініх. Після завершення російсько-турецької війни 1735–1739 років неодноразово висувались пропозиції продовження лінії до річки Лугані, або навіть до річкм Дон, які не були реалізовані. Їхніми авторами були генерал-лейтенант де Бріні 1743 року, майор ландміліції фон Циклер 1746 року, інженер-капітан Муравйов у 1748–1749 роках.

Останній проект продовження лінії та її удосконалення датується 1764 роком, коли було подано відповідний «Докладъ о Украинской линіи и штаты о учережденіи в новωроссійской гγберніи полковъ и о крепостяхъ тамъ же» на ім'я імператриціКатерини II, який підписали відомі діячі часів її правління: генерал-фельдцехмейстер Вільбоа, сенатор Панін, віце-президент Військової колегії граф Чернишов та генерал-поручик Мельгунов.

Планувалось побудувати на прямій лінії від гирла річки Самара до гирла річки Луганчик, що впадає у Сіверський Донець, таким чином включивши в неї Слав'яносербію. Передбачалось використовувати 3 фортеці: в Богородську (Стара Самара) біля гирла Самари, в Бахмуті і побудувати фортецю в гирлі Лугані. Землі на лінії передбачалось розділити на 140 округів, виділивши 32 округи для поселенців, які могли б сплачувати податки і давати грошові доходи. Кожне село планувалось оточити ровом і земляним валом, що дозволило б у випадку ворожого набігів жителям разом зі своєю худобою заховатись.

Тут була утворена Бахмутська провінція Новоросійської губернії, що охоплювала нову лінію. Бахмутська провінція ділилася на Самарський гусарський полк(переведений з Києва Молдавський гусарський полк), Бахмутський гусарський полк і Луганський пікінерний полк.

Внаслідок російсько-турецької війни кінця 60-х років небезпека набігів противника на ці землі минула, що змінило плани розвитку лінії.

Фортеці і редути

Українська лінія складалась з 16 фортець і 49 редутів, з'єднаних між собою високим земляним валом і глибоким ровом.

Фортеці української лінії:

  • Борисоглібська фортеця, Рудка (Царичанський район)
  • Лівенська фортеця, Лівенське
  • Василівська фортеця, Нехвороща (Новосанжарський район), 1731–1736
  • Ряська фортеця, Ряське
  • Козлівська фортеця (до 1738 Крутоярська фортеця), Залінійне (околиця) біля Скалонівки, 1731,
  • Фортеця святого Феодора (Феодорівська фортеця, до 1738 Дрієцька фортеця або Нова фортеця), Залінійне, 1731
  • Білевська фортеця (Пархомів Буйрак, до 1738 Десята фортеця), Красноград, 1731–1742,
  • Фортеця святого Іоанна (Іоанівська фортеця), Жовтневе (Красноградський район), 1731–1742
  • Орловська фортеця (до 1738 називалася Дев'ята фортеця), Дячківка, 1731–1742,
  • Фортеця святої Параскеви (Парасківська фортеця), Парасковія (Нововодолазький район), 1731–1742
  • Єфремівська фортеця (до 1738 Троїцька фортеця, або Трончатська фортеця, Трончатський Буйрак)), Єфремівка (Первомайський район), 1731–1742,
  • Фортеця святого Олексія (Олексіївська фортеця, до 1738 називалася за річкою Берецька фортеця), Олексіївка (Первомайський район, Харківська область), 1731–1742,
  • Фортеця святого Михайла (Михайлівська фортеця, до 1738 називалася Кисельна фортеця (Кисель, Кизель)), Михайлівка (Первомайський район), 1731–1742,
  • Слобідська фортеця (до 1738 називалася Лозова фортеця), Павлівка Друга (Лозівський район), 1731,
  • Тамбовська фортеця (до 1738 називалася Бузова фортеця, або Бусова фортеця), село Мар'ївка (Барвінківський район), 1731,
  • Фортеця святого Петра (Петрівська фортеця, до 1738 називалась Донецька фортеця) — село Петрівське (Балаклійський район), 1731 рік.

Для оборони Української лінії було поставлено 20 полків ландміліції (14 кінних і 6 піхотних), разом біля 22 000; артилерія Української лінії мал 180 гармат і 39 мортир.

На 1740 рік існувало 18 фортець і 140 редутів. Білевська фортеця була центром лінії. Тут до 1764 року існувала ландміліційна канцелярія.

Основні елементи лінії та роботи з її спорудження

  1. Земляний вал, висотою переважно 2 сажні (сажень — 2,13 м), ширина в основі — 3 сажні, а на вершині — 1 сажень;
  2. Перед валом викопувався рів завглибшки 2 сажні і завширшки при вершині 3 сажні; в основі рову встановлювались загострені згори колоди, за можливості рів заповнювався водою;
  3. У найнебезпечніших місцях на лінії споруджувались фортеці на відстані одна від одної від 6 до 32 верст; за винятком Борисоглібської та Лівенської (п'ятикутних) фортеці мали чотирикутну форму (нових фортець було споруджено 16, а 17-ою стало ретраншаментоване містечко Царичанка);
  4. Між фортецями залежно від відстані між ними та місцевості було зведено 49 редутів;
  5. Загальна довжина лінії становила 268,5 версти — близько 285 км;
  6. Під прикриттям лінії було поселено у 1733–1736 роках 9 із 20 передбачуваних ландміліційних полків.

Основна частина робіт зі спорудження лінії була виконана українськими козаками та селянами у 1731–1732 роках. Щорічно в ці роки на лінії працювало по 20 тисяч козаків і по 10 тисяч селян із Гетьманщини, які зобов'язані були виходити на роботу зі своїм інвентарем та провіантом, кожен 10-й з робочою худобою, а козаки — зі зброєю. 1732 року, крім гетьманських полків, зобов'язали вислати до робіт на лінію ще 2 тисячі робітних людей зі слобідських полків. На будівництві лінії тоді загинули тисячі українців. За свідченням військового історика Потто: "Важкість робіт, спека, виснаження, брак харчів та інше уклали у землю цілі тисячі робочого люда. Рятуючись від непосильної праці —"каторжних", як висловлювався про них народ, — українці натовпами тікали на Дін, а на місце втікачів від полків і сіл одразу ж вимагалися нові люди…"
Довго пам'ятали українці ці тяжкі часи, і його сліди досі залишилися у народній свідомості, у пісні, що каже не без гіркої іронії:

Посіяли, поорали,

Да нікому жати:
Пішли наші козаченьки

Лінії копати…"

1732 року на будівництві лінії працювало 32 тисячі українських козаків і селян. Таку ж кількість робітників керівники лінії вимагали виставити і 1733 року. Гетьман і старшина слобідських полків звернулись до імператриці з проханням зменшити удвічі кількість робітних людей, що й було зроблено. Роботи на лінії тривали до 1742 року, відриваючи щорічно від своїх господарств в середньому по 12 тисяч осіб.

Після підписання Белградського договору 1739 року та перенесення російсько-турецького кордону із межиріччя Самари та Орелі на узбережжя Азовського моря роботи на лінії припинились, а з будівництвом Дніпровської лінії у 1770–1783 роках Українська лінія втратила своє військово-оборонне значення.

Значення

Будівництво Української лінії, утримання й оборона її важким тягарем лягала на людність Гетьманщини й Слобожанщини. Але Українська лінія не змогла врятувати Україну (особливо Слобідську) від тривалих татарських нападів. Українська лінія мала також військове-поліційне значення, бо, зберігаючи «Вольності Війська Запорозького Низового», відокремлювала Запоріжжя від Гетьманщини й перешкоджала втечам на Січ та вільному переходові запорожців на Слобідську і Лівобережну Україну.

Українська лінія (що вже була розформована 1764 року) втратила своє оборонне значення у 1770-их роках, коли на півдні від неї (на віддалі 175–180 км) збудовано нову — Дніпровську лінію. Проте Українська лінія сприяла подальшому заселенню краю.

Література

  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк :Молоде життя, 1955—1995.
  • Василь Пірко. Українська лінія // Донецький вісник наукового товариства ім. Шевченка. Серія Історія. — 2007. — Т. 18.
  • Гукова Е. А. Украинская линия и украинский ландмилицкий корпус в трудах военных историков // Электронный журнал "Знание. Понимание. Умение". — 2009. — Вип. 6.

Эта запись была опубликована 26.04.2016в 11:17. В рубриках: До редагування. Вы можете следить за ответами к этой записи через RSS 2.0. Комментарии пока закрыты, но Вы можете оставить трекбек со своего сайта.

Комментарии закрыты.


Warning: require_once(/home/nostal00/krasnokutsk.org/www) [function.require-once]: failed to open stream: No such file or directory in /home/nostal00/krasnokutsk.org/www/wp-content/themes/daily-digest/sidebar-right.php on line 5

Fatal error: require_once() [function.require]: Failed opening required '' (include_path='.:/usr/local/pear/php53') in /home/nostal00/krasnokutsk.org/www/wp-content/themes/daily-digest/sidebar-right.php on line 5