Автор: Admin | 25.04.2016 в 12:12 | Рубрики: Давнє минуле, Місцевість, Походження назв

Ме́рла, або Мерло, Мерля — річка на Північному Сході України, в межах Золочівського, Богодухівського іКраснокутського районів Харківської області та Котелевського району Полтавської області. Ліва притока Ворскли (басейнДніпра).

Опис

Довжина річки 116 км, площа басейну 2030 км². Долина трапецієподібна, з високими, розчленованими правими схилами. Заплава на окремих ділянках заболочена. Річище у пониззі звивисте, розгалужене. Пересічна його ширина 5—8 м, найбільша 20—25 м (біля гирла). Глибина 0,5—1,5 м, на плесах до 3 м. Похил річки 0,8 м/км. Середня багаторічна витрата води Мерли (м. Богодухів) становить 0,75 м³/с. Мінералізація води змінюється протягом року: весняна повінь — 715 мг/дм³; літньо-осіння межень — 781 мг/дм³; зимова межень — 817 мг/дм³. Споруджено декілька ставків (переважно у верхній течії), а також Забродівське водосховище.

Розташування

Читати повністю...

Автор: Admin | 23.04.2016 в 12:12 | Рубрики: Походження назв

Во́рскла — річка, що протікає Бєлгородською областю Російської Федерації, Сумською та Полтавською областямиУкраїни. Ліва притока Дніпра. Площа водозбору річки Ворскли на території України становить 12590 км²[1].

Походження назви

«Військова рада в селі Крутий Берег»
Картина художника Любимова

Вважається, що назва річки складається з тюркського кореня «ворск» (аорс — одна з назв аланів), з болгарським топонімічним суфіксом «-ла». За іншою версією назва «Ворскла» походить від скіфо-сарматських слів «вор» і «скол» в значенні «біла вода» (споріднено з ос. Урс — «білий»)[2]. Ймовірно, назва походить від основної корінної породи басейну річки — крейди[3]. Згідно з іншими припущеннями назва річки може походити від тюркського «Борсиқли», тобто «борсу́ча» (там де є борсуки)[4].

Існує легенда, що Ворсклі дав назву російський цар Петро I напередодніПолтавської битви: начебто, коли імператор спостерігав за переправоювійськ, з його підзорної труби випала і закотилася у річку лінза. рос. «Эта река — вор скла» (тобто крадій скла) обурився Петро[5]. Однак ніяких підстав ця легенда під собою не має. Річка Воръскол, Върьскла, Въскол в різних формах написання згадується ще уПовісті врем'яних літ (XII століття) і Іпатіївському літописі (XV століття)[6]. Читати повністю...

Вперше назва «Україна» у формі «Оукраина» вживається під 1187 роком у Київському літописі у складі Іпатіївського літописного зводу XIV ст. у розповіді про смерть Переяславського князя Володимира Глібовича. Цей племінник Андрія Боголюбського посів Переяславський стіл після взяття Києва 1169 року, та був відомий не тільки тим, що був захисником свого князівства від набігів половців, але й ще тим, що був безжальним до сусідів, — в 1183 році він вщент пограбував землі новгород-Сіверського князя Ігоря Святославича, героя «Слова о полку Ігоревім». Втім, коли 1185 після оспіваної поразки Ігоря половці вдерлися у Переяславське князівство, Володимиру вдалося зупинити військо половецького хана Кончака під стінами Переяславля. Тож, коли він у неповних 30 років під час походу на половців раптом нездужав та помер, як записано у літописі, за ним«плакашасѧ» не тільки «вси Переӕславци», але й «ѡ нем же Оукраина много постона».

Як вважає більшість істориків, тут назва «Оукраина» вжито по відношенню до посульського пограниччя, яке смерть князя лишала беззахисним перед нападами кочовиків. Втім, багато хто з українських коментаторів цього літописного повідомлення вважає, що «Оукраина» тут вжито як синонім «переяславців», та навіть населення чи не усього половецького пограниччя у землях сучасної України. Читати повністю...

Назва “Україна”, яка сьогодні є звичною як назва держави Україна й відповідної території, протягом попередніх століть мала дуже мінливе застосування. Далеко не завжди ця назва мала етнічне забарвлення (тобто не була повязаною з цілою територією певного народу). Протягом століть вона вживалася у різних контекстах і мала інколи різну локалізацію навіть для сучасників. Часом вона була навіть “екстериторіальною”, автоматично розширюючись або скорочуючись одночасно із поширенням або скороченням впливу козацтва та Війська Запорозького.

Щодо походження самого слова існують дві версії: 1) окраїна, порубіжжя та 2) край, країна. У першому сенсі слово “украйна”, “оукраина” безперечно вживалося у найдавніші часи його відомого з джерел існування (ХІІ-ХVІ ст.). Згадки цього слова у другому сенсі — пізніші та надто епізодичні, і тому друга версія не витримує конкуренції з першою. Проте, походження назви нашої країни від “окраїни”, або ж відносно пізнє охоплення назвою усієї сучасної території аж ніяк не заважає Україні бути країною з поважною давньою історією. Просто одна й та сама територія, і народ, який на ній живе, можуть змінювати свої назви.

Читати повністю...

Перебуваючи під верховною протекцією спочатку польського, згодом російського уряду, тимчасово під заступництвом турецького хана, запорізькі козаки протягом усього свого історичного існування мали власне начальство, яке звичайно щороку змінювалося й неодмінно було нежонатим. Повний штат керівного складу запорізьких козаків різними джерелами визначається по-різному: 49,118,149 чоловік. Послідовні ступені цього керівництва уявляються приблизно так: військові начальники - кошовий отаман, суддя, осавул, писар, курінні отамани; військові чиновники - підписарій, булавничий, хорунжий, бунчужний, пірначний, підосавулій, довбиш, піддовбиш, пушкар, підпушкар, гармаш, товмач, шафар, підшафарій, кантаржій, канцеляристи; похідні й паланкові начальники - полковник, писар, осавул, підписарій, підосавулій. Коли вперше визначився склад запорізьких властей, не можна сказати через відсутність точних даних, припускають лише, що чин кошового існував уже в XVI ст., тоді як чину військового писаря на той час іще не було. Читати повністю...

...Назва козацької столиці “Січ” мала подвійний зміст: це було розчищене серед лісу або укріплене висіченим лісом місце. Отже, думка про те, що назва Січі виникла від слова “сікти” в розумінні “рубати”, бо запорожці вважали своїм головним завданням сікти голови ворогів, здається цілком неправдоподібною. У переносному розумінні слово “Січ” означало столицю усього запорізького козацтва, центр діяльності й управління всіма військовими справами, резиденцію всіх головних старшин, котрі очолювали низове козацтво. Читати повністю...

Термины «Киевская Русь» и «Московская Русь» не использовались в период X–XIV веков, и являются поздним идеологическим изобретением XIX века, обслуживающим интересы Российской империи.

Термин «Киевская Русь» появился в российской исторической науке XIX века как название для «домосковского» периода истории Руси в русле теории «переноса центра Руси» из Киева на Северо-Восток». Ее задачей было обоснование исключительных прав московских князей/царей/российских императоров на наследие Киева и домонгольской Руси. В действительности исконный «центр Руси» нельзя было никуда «перенести». Просто появились новые государства со своими новыми «центрами», — такими как Москва. Однако их идеология требовала «преемственности» от Киева, чтобы выступить в роли «собирателя русских земель» и тот же Киев «вернуть».

«Русь» и «Россия» — разные исторические явления. Русь в широком смысле — это все православные княжества Рюриковичей до монгольского нашествия середины XIII в., в узком — тогдашнее Среднее Поднепровье. А вот Россия — это уже название Московского государства с 1721 г. (то есть с образования Российской империи).

«Русь» в любом случае и в самом широком толковании — это княжества, находившиеся под властью династии Рюриковичей до монгольского нашествия 1237–1241 гг. После этого были галицкие «короли Руси» Даниил Галицкий (1253–1264) и его внук Юрий I Львович (1301–1308). А вот «Россия» — это государство, возникшее в начале XVIII в. на основе Великого княжества Московского, которое обрело независимость от татарских ханов в 1480 г.

Читати повністю...

Слово «Росія» («Росия») є грецькою назвою «Русі» з 10 ст., і тому могло застосовуватися в різний час в різних випадках до дуже різних територій. В XIV-XV вв. назва «Мала Русь» відносилася до територій Галицької та Київської митрополій, і частіше фігурувала в церковному листуванні візантійської Константинопольської патріархії.

Подвесная печать Юрия Львовича Галицого

У 1303 галицько-волинський князь Юрій Львович відділив від Київської митрополії Володимирську (Волинську), Луцьку, Туровську, Холмську, Галицьку та Перемишльську єпархії, які утворили Галицьку митрополію. Саме в титулі Юрія Львовича вперше прозвучав термін «Мала Русь». В 1335 р іменував себе «князем всієї Малої Русі» інший галицько-волинський князь Юрій-Болеслав. У першій половині XVII в. «Малою Руссю» називали вже Київськумитрополію, щоб відрізняти її від Московської патріархії.

У другій половині XVII в., Після Переяславського договору 1654 р  назва «Мала Русь» все більш трансформується в «Малоросію», яка пов’язується з землями Лівобережної України – Гетьманщини.

Часто плутають Запоріжжя та володіння Війська Запорозького, — але це різні території.

Запоріжжя (або офіційно – “Вольності Війська Запорозького Низового”​​) у XVI-XVIII ст. – землі, розташовані нижче дніпровських порогів в Дикому Полі, – на кордоні османських володінь з Великим князівством Литовським, Річчю Посполитою та Росією, які належали запорізьким (низовим) козакам. Там знаходилися Січі, на чолі з кошовими отаманами.

У результаті повстання Богдана Хмельницького 1648-1657 рр. влада козаків поширюється далеко за межі Запоріжжя. На відвойованій у Речі Посполитої території Київського, Брацлавського і Чернігівського воєводств (Середня Наддніпрянщина) козаки засновують нову державу. Її офіційною назвою була “Військо Запорозьке”, але щоб не плутати із Запоріжжям, сучасні автори використовують назву “Гетьманщина”.

Читати повністю...