Год: 1989
Автор: Кибкало В.А.
Издательство: Прапор
ISBN: 5-7766-0128-2
Язык: Русский
Формат: DjVu
Качество: Отсканированные страницы
Количество страниц: 175
Описание: Ягодами пяти вкусов называют плоды лимонника китайского. О нем и многих других целебных культурах, произрастающих в Краснокутском дендропарке на Харьковщине, рассказывается в книге. Автор - директор Краснокутской опытной станции садоводства - дает практические рекомендации по их выращиванию в колхозах и на приусадебных участках, заготовке и переработке плодов и ягод, использованию растений в домашней аптеке.
Издание адресуется любителям-садоводам, широкому кругу читателей.

Читати повністю...

ІДУ СЕЛОМ

Пишу про тебе – i на серцi свято.
Прийми ж привiт i серця мого спiв.
Моє село веселе i багате,
Де я родивсь, учився i мiцнiв.
Ось вулицями йду пiсля розлуки,
I кожен на вiтання вiдповiсть,
Потисне радо i привiтно руку,
Бо тут я свiй, а не заморський гiсть.
Насамперед до школи завiтаю,
Де трудяться моi учителi.
Я в них в боргу.
За тi знання, що маю,
Вклонюся їм до самої землi.
Замрiяний, на митъ притишу кроки.
Ось на урок дзвiнок вже продзвенiв.
О скiльки, скiльки за радянськi роки
Iз школи вийшло тут випускникiв!
Сини i дочки ленiнської ери
Пiшли в свiти заобрiйнi, новi.
Однi з них – лiкарi чи iнженери,
Другi – в колгоспах славнi ланковi.
Про них не раз писали вже газети.
I в думцi мимоволi посмiхнусь:
Немає в землякiв лише поета,
Шоб пiсню склав про друзiв чарiвну.
Село моє колгоспно-робiтниче
– Привiтнi сквери, мальовничий став,
Який мене човнами знову кличе, –

Читати повністю...

Коментарі Вимкнено до Iван Малиш – Цикл «Моя Пархомiвка» (1983 рiк) та iншi вiршi про село

Старі фотознімки якось по-особливому бентежать душу. Лише візьми їх у руки – і поринеш у вир спогадів. Точніше, згадує колишня партизанка Катерина Герасимівна Войцехович (Приходько), а я слухаю. У її розповіді є все: і бойові дороги ковпаківських загонів, і вірність, і ненависть, і зрада... А ще – велике кохання, що на старості літ перенесло її зі столичного Києва до провінційного Краснокутська. Тепер їй одній доживати віку коло могили чоловіка – відомого ковпаківського командира Василя Олександровича Войцеховича – Героя Радянського Союзу, який на одній зі столичних урочистостей приймав парад партизанських полків на Хрещатику. Тепер його ім’я викарбуване на меморіалі...

– Чоловік мій – місцевий, краснокутський,– говорить Катерина Герасимівна. – Перед смертю сказав мені: «Коли зі мною щось трапиться, поховай мене у рідному Краснокутську». Я ж у Києві його поховала. А він мені тут же й приснився: «Катю, – каже, – ти ж добра, чому ти не вчинила так, як я просив...» Ніч сниться, другу. А третьої я не доспала: пішла за дозволом на перепоховання... А то якось я в батюшки взяла брошуру «Життя після смерті». Там написано, що душа ще рік митарствує на землі, поки не знайде пристанища. Так ото й мій Василь. Просинаюся якось, а в мене на ковдрі щось сидить. Не бачу, а відчуваю. «Піднімайся, – прошу, – мені потрібно вставати». Воно встало, пішло босими ногами по підлозі до дверей – та й по тому. Це дух Василя Олександровича митарствує.

Читати повністю...