В українському медіапросторі та й у простому спілкуванні між людьми нерідко лунають твердження про те, що у 1954 р. Крим було обміняно на якісь українські території.

Кількість такого роду тверджень відчутно зросла після повідомлення про підготовку в Раді Федерації Росії законопроекту про визнання незаконним акту про приєднання Криму до УРСР у 1954 р. Припускаю, що після новини від 28 січня 2015 р. про те, у Раді Федерації Росії вже підготували такий законопроект, таких аргументів з української сторони може додатися.

Чи мають твердження про "територіальні обміни" якісь підстави?

Читати повністю...

Найчастіше наводиться приклад слів «мрія», «страдниця» (М. Старицький), «чинник», «поступовий» (І. Франко), «стосунок» (І. Нечуй-Левицький), «юнка» (П. Тичина) тощо.

Неологізми притаманні будь-якій мові. Як і в усіх інших мовах, в українській виникають нові слова — авторські новотвори, запозичення з інших мов, слова, у яких змінюється значення, також відроджуються слова і вислови з минулих епох. Читати повністю...

Йдеться про такі слова, як слухавка, летовище, дорожній корок тощо.

Насправді кількість новотворів в українській мові є мінімальною[Джерело?], її навіть віддалено не можна порівняти[Джерело?] з кількістю новотворів, наприклад, у такій мові, як церковнослов'янська[68] (з цієї мови дуже багато таких «штучних» слів було запозичено російською мовою): у православному «символі віри» (другий член — «вѣрую во единаго господа Іисуса Христа, сына Божіѧ, единороднаго, иже ѿ отца рожденнаго прежде всѣхъ вѣкъ свѣта ѿ свѣта, бога истинна ѿ бога истинна, рожденна, несотворенна, единосущна отцу, имже всѧ быша») - Читати повністю...

Насправді в літературній українській мові є слова з усіх наріч — північного, південно-західного та південно-східного, але основою є середньонаддніпрянський говір південно-східного наріччя української мови.

Проникнення до літературної української мови слів зі Східної Галичини почалося на початку XX ст. — вихідці з Галичини працювали у Києві в декількох літературних організаціях та часописах: «Літературно-науковому віснику», «Записках Київського наукового товариства», журналах «Село» та «Українська хата». Введення деяких слів з галицьких говорів у єдину літературну мову підтримував М. Грушевський, який таким чином намагався об'єднати дві літературні традиції — східноукраїнську та західноукраїнську.

Читати повністю...

Русинська мова — це група діалектів, що ними розмовляють етнографічні групи Сербії, Словаччини, Польщі та України (ті мовці, що визначають себе не як «українці» або «русини-українці» / «лемки-українці» (тобто частиною української нації), а як «русини» чи «лемки» («лемлемки») — окремим народом). В Україні мовці цих діалектів живуть переважно на Закарпатті. Деякі науковці виділяють ці діалекти в окрему мову, в той час більшість філологів з України та інших країн, що досліджували ці говірки, вважають її кодифікованою або не кодифікованою групою говорів української мови. Читати повністю...

Вперше українці з'явилися на Тамані 7 вересня 1792 р. — на Кубань висадилося 3.847 стройових козаків-запорожців під командуванням полковника Сидора Білого. З 1794 р., коли почалася основна міграція на Чорноморію, до 1865 р. з України на Кубань переселили 158.843 українці. Найбільше до Кубанської області емігрувало вихідців зХарківської, Полтавської, Катеринославської та Чернігівської губерній. Друга хвиля переселень козаків — з Задунайської Січі, реєстрового козацтва з Полтавщини та Чернігівщини — відбувалася упродовж 1802—1811 р.р. Від 1809 р. до 1849 р. на Кубань з України було переселено майже 109 тисяч осіб.

Перепис населення 1926 року засвідчив, що на Кубані в той час проживало 1 мільйон 644 тисячі українців, тобто 49,2% населення[38][39][40]. За переписом 2002 р. лише 0,9% населення Краснодарського краю ідентифікувало себе як українців. Під час цього перепису «козаками» записалися 17.542 особи, інше населення, що має українське походження, записалося росіянами. Читати повністю...

Насправді польська мова практично не вплинула на фонологічний розвиток української мови (більший вплив, хоча теж не дуже великий, на українську мову справила російська мова). Так само польська мова не вплинула на граматику сучасної літературної української мови (наприклад, кличний відмінок не вживається у польській літературній мові, немає давноминулого часу, немає форми присвійного займенника 3 ос. мн. (їхній), проте в польській мові розрізняються форми чоловічого та жіночого родів у множині, а в українській не відрізняються, тощо). Читати повністю...

Російськими шовіністичними колами поширюється антинаукова гіпотеза виникнення української мови в результаті, як вони пояснюють, полонізації російського народу України. При цьому ними ігноруються історичні факти виникнення та поширення діалектів народної української мови на землях, як наприклад, Закарпаття та Буковина, які історично ніколи не були під польським впливом, та на таких землях, як наприклад, Сіверщина та Чернігівщина, що перебували під владою Речі Посполитої тільки зо тридцять років, з 1618 по 1648 р. Ними також не береться до уваги те, що землі України, як і землі Білорусі, однаково в часі та в умовах перебували під владою Речі Посполитої, але тим не менше на тих землях, відповідно, поширились дві окремі мови - українська та білоруська, а не одна. Білоруську мову, як і українську мову, вони також вважають продуктом ополячування російської мови. Читати повністю...

Твердження про те, що українська належить до східнослов'янських мов, правдиве лише частково. Поділ всіхслов'янських мов на західнослов'янські (польська, чеська, словацька, верхньолужицька, нижньолужицька, кашубська,сілезька; зниклі полабська, словінська, кнаанська, моравська; мікромови на основі діалектів західнослов'янських мов — східнословацька, ляська, віцька), південнослов'янські (словенська, сербсько-хорватська (сербська, хорватська, боснійська), болгарська, македонська; літературна церковнослов'янська; зникластароцерковнослов'янська; мікромови на основі діалектів південнослов'янських мов — прекмурська, егейсько-македонська, резьянська, венеційсько-словенська, градищансько-хорватська, молізько-слов'янська, банатсько-болгарська, помацька) та східнослов'янські (українська, російська, білоруська; літературні давньокиївська,канцелярська мова Великого князівства Литовського (староукраїнська); зниклі новгородський діалект, русенорськ,кяхтинська, язичіє; змішане мовлення українців та білорусів суржик та трасянка; мікромови, кодифіковані на основі українських діалектів русинська на Пряшівщині, підкарпаторусинська на Закарпатті, бачвансько-русинська у Воєводині, лемківська та підляська («своя») в Польщі, західнополіська в Білорусі; мікромови на основі білоруських та російських діалектів — гальшанська, поморська) є скоріше географічним, ніж лінгвістичним. Читати повністю...

Зокрема це стверджував колишній Президент України В. Янукович[1]:

« «Якщо казати, як можуть поруч жити люди, які розмовляють українською і російською мовами, я скажу так: по-перше, вони не дуже відрізняються одна від одної. Тому, попри те, якою б мовою люди не розмовляли, вони хочуть всі нормально жити».  »

Насправді українська мова, як окрема слов'янська мова, має численні риси, що зближують або віддаляють її від сусідніх слов'янських мов — польської, білоруської, російської, болгарської, хорватської та словацької.

Читати повністю...