Автор: Admin | 26.04.2016 в 11:11 | Рубрики: Давнє минуле, Давнє минуле

Ди́ке По́ле (лат. Loca deserta, пол. Dzikie Pola, Beauplan Dzikie Pole) — у вузькому розумінні історична назва нерозмежованих і слабо заселених причорноморських степів між середньою і нижньою течією Дністра на заході, нижньою течією Дону і Сіверським Дінцем на сході, від лівої притоки Дніпра — Самари і верхів'їв притоків Південного Бугу —Синюхи та Інгула на півночі, до Чорного і Азовського морів та Криму на півдні, у широкому розумінні — назва всього Великого Євразійського Степу, який також називали Великою Скіфією в часи античності чи Великою Тартарією в часи середньовіччя у європейських і Дешт-і-Кипчак у східних (переважно перських) джерелах.

У 1705 році амстердамський міський головаНіколаас Вітсен опублікував мапу Тартарії, або Татарії (Земля тартарів)), Дикого Поля в широкому розумінні

З стародавніх часів у Дикому Полі панував кочовий спосіб життя і осідле життя (цивілізація) установлювалось з великими проблемами. Серед племен, які населяли Дике Поле — скіфи, сармати, гунни, половці, поляни (жителі Поля, полів), хазари. Все життя Дикого Поля це взаємодія і боротьба між кочовим і осідлим способом життя — сармати, скіфи, гунни, хазари, болгари і греки. На зміну Великої Хазарії прийшла Київська Русь, на зміну Київській Русі — Монгольська імперія, на зміну їй — Річ Посполита і імперія Російська, в часи якої кочове життя на цих теренах в стародавньому варіанті припинило своє існування. Але очевидно, що в нашу епоху кочове життя продовжує своє існування в нових формах (нео-кочівники) і землі колишнього Дикого Поля дають для цього чудову нагоду.

Читати повністю...

Автор: Admin | 24.04.2016 в 12:12 | Рубрики: Давнє минуле, Давнє минуле

Сіверяни  (давньорус. сѣверо, сѣверъ, сѣверы) — союз східнослов'янських племен, які жили в басейні річки Десни та над течіями рік Сейму, Сули, Псла і Ворскли[1]. Локалізовані на лівому березі Дніпра в нинішнійЧернігівщині, Сумщині й Полтавщині. На правому березі Десни вони мешкали до річки Снов, а далі вже були землі радимичів.

Головні міста сіверян: Чернігів[1], Новгород-Сіверський[1], Глухів, Путивль[1], Курськ[1], Рильськ, Любеч[1],Переяслав-Хмельницький. З заходу сіверяни межували з полянами і дреговичами, з півночі з радимичами,кривичами і в'ятичами[1], на півдні з уличами.

Читати повністю...

1. Їх милості пани державці поводяться з нами, людьми лицарськими, гірше, ніж з невільниками.
2. Хутори, луги, млини все, що їм вподобається в домах козаків, забирають силою, мучать, убивають.
3. Беруть десятину з бджіл і половщину. Читати повністю...

Суддями у запорізьких козаків була вся військова старшина, тобто кошовий отаман, суддя, писар, військовий осавул, довбиш, паланковий полковник і часом весь Кіш. Кошовий отаман вважався вищим суддею, оскільки мав верховну владу над усім військом; рішення суду Коша часом повідомлялося особливим документом, в якому писалося: “За наказом пана кошового отамана такого-то, військовий писар такий-то”. Військовий суддя лише розглядав справи, давав поради сторонам, але не Читати повністю...

Перебуваючи під верховною протекцією спочатку польського, згодом російського уряду, тимчасово під заступництвом турецького хана, запорізькі козаки протягом усього свого історичного існування мали власне начальство, яке звичайно щороку змінювалося й неодмінно було нежонатим. Повний штат керівного складу запорізьких козаків різними джерелами визначається по-різному: 49,118,149 чоловік. Послідовні ступені цього керівництва уявляються приблизно так: військові начальники - кошовий отаман, суддя, осавул, писар, курінні отамани; військові чиновники - підписарій, булавничий, хорунжий, бунчужний, пірначний, підосавулій, довбиш, піддовбиш, пушкар, підпушкар, гармаш, товмач, шафар, підшафарій, кантаржій, канцеляристи; похідні й паланкові начальники - полковник, писар, осавул, підписарій, підосавулій. Коли вперше визначився склад запорізьких властей, не можна сказати через відсутність точних даних, припускають лише, що чин кошового існував уже в XVI ст., тоді як чину військового писаря на той час іще не було. Читати повністю...

...Назва козацької столиці “Січ” мала подвійний зміст: це було розчищене серед лісу або укріплене висіченим лісом місце. Отже, думка про те, що назва Січі виникла від слова “сікти” в розумінні “рубати”, бо запорожці вважали своїм головним завданням сікти голови ворогів, здається цілком неправдоподібною. У переносному розумінні слово “Січ” означало столицю усього запорізького козацтва, центр діяльності й управління всіма військовими справами, резиденцію всіх головних старшин, котрі очолювали низове козацтво. Читати повністю...

При Запорозькій Січі завжди є військова старшина і кошовий отаман - 1, військовий суддя - 1, військовий писар - 1, військовий осавул - 1. При них є військові слуги: при кожному писарі писарчук - 1, при артилерії гармаш - 1, підосавул - 1, довбуш - 1. Читати повністю...

Очевидець судових порядків у запорізьких козаків 104-річний дід, запорожець Микита Леонтійович Корж, розповідає про них так: “Права запорізькі, за якими вони судили й вирішували спірні справи, були такими. Коли, скажімо, трапиться, що двоє козаків між собою засперечаються чи поб'ються, або один одному по-сусідськи зробить шкоду, тобто своєю худобою випасе хліб чи сіно або завдасть якоїсь іншої кривди, і не можуть помиритися між собою, тоді обидва, купивши на базарі по калачеві, йдуть Читати повністю...

Михайло Литвин

   “...Грунт Київщини до такої міри родючий і зручний для обробу, що лан (земля) виораний тільки раз парою биків, дає великий урожай; навіть необроблене поле дає рослини, які годують людей своїм корінням і стеблом. Тут ростуть дерева, що дають ріжноманітні ніжні овочі: плекається виноград, що дає великі грона винограду, а місцями на схилах зустрічається дикий виноград [с. т. звичайний виноград для їди, що сам собі росте]. В старих дубах і буках, в котрих зробилися дупла, обильно водяться рої бджіл з щільниками меду, який відзначається чудовим кольором і смаком. Диких звірів і зубрів, диких коней і оленів така сила по лісах і полях, що на них полюють тільки Читати повністю...

1. На вічні часи позбавляємо козаків старшинства, всяких старовид-них судових установ, права, доходів і інших відзнак, набутих ними за вірні послуги від наших предків і тепер в наслідок заколотів, утрачених, і бажаємо тих, кого в живих зберегло воєнне щастя, мати в стані простого народу, оберненого в холопів. Читати повністю...